Схеми врегулювання для платформ
Читати PDF-версію (3 сторінок)
Схема врегулювання (scheme of arrangement) за статтею 210 Закону про компанії 1967 року (Companies Act 1967) зі змінами, внесеними частиною 5 Закону про неплатоспроможність, реструктуризацію та ліквідацію 2018 року (IRDA), обов’язкова для всіх кредиторів класу, якщо її схвалить більшість за кількістю тих, хто голосує, що становить три чверті за вартістю вимог, і затвердить суд. Криптовалютні справи порушили три питання щодо схем. Класифікація: кредитори, яким заборговано різні токени, мають різні економічні інтереси. Тому фахівці у справах Zipmex і Vauld поділяли кредиторів за продуктами, а для голосування вважали вимоги, виражені в токенах, перерахованими в базову валюту на дату фіксації. Оцінка: вимогу на 10 ETH треба оцінити у фіатній сумі для голосування і для пропорційного (pari passu) розподілу. Вибір дати оцінки, зазвичай дати мораторію, перерозподіляє вартість між кредиторами, коли ціни змінюються. Розподіл у натурі: схеми передбачали розподіл токенів у натурі, пропорційно за активами. Це дає змогу уникнути дисконту від реалізації, але вимагає, щоб компанія, яка проводить схему, підтримувала інфраструктуру зберігання протягом усього періоду розподілу.
Попередньо узгоджена схема (pre-pack) за статтею 71 дозволяє затвердження судом без зборів кредиторів, якщо суд переконаний, що потрібну більшість було б отримано. Саме цим шляхом Zipmex намагалася скористатися зі своїм класом адміністративної зручності. Суд відмовився заздалегідь схвалити клас, але вказав, що баланс інтересів і гарантії матимуть значення на стадії статті 71. Тому платформа, яка розглядає попередньо узгоджену схему, має від самого початку закласти структуру класів у свою заяву.1
Примітки
- Re Zipmex Co Ltd [2022] SGHC 306, п. [7]–[9]. ↩
Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.