Стратегія управління капіталом 2000-х років
Читати PDF-версію (4 сторінок)
1971 року, через шість років після здобуття незалежності, Лі Куан Ю (Lee Kuan Yew) заявив, що Сінгапур прагне стати для Південно-Східної Азії тим, чим Швейцарія була для Європи, — «грошовим і золотим ринком».1 Упродовж трьох десятиліть цю амбіцію втілювали переважно через ринок азійського долара, валютний ринок і регіональні казначейські операції транснаціональних банків, описані в частині C. Приватний капітал у місті був, проте жодна цілеспрямована політика ним ще не займалася. Ситуація змінилася на зламі століть. У 1998–2008 роках уряд і Управління грошово-кредитного регулювання Сінгапуру (MAS) поставили мету зробити місто глобальним центром управління капіталом. Вони застосували всі інструменти, доступні малій державі із сильною виконавчою владою: податкові звільнення, розміщення державних коштів у приватних керуючих, навчальний інститут, модернізоване трастове право, новий ліцензійний режим для трастових компаній і законодавче правило про банківську таємницю, переписане у 2001 році.
Цей розділ розглядає зазначену стратегію. Він починається з рішення вважати управління капіталом стратегічним пріоритетом і з заходів, що втілили це рішення. Далі аналізуються положення Закону про банки (Banking Act) про банківську таємницю в редакції 2001 року, реформа трастового права 2004 року та Закон про трастові компанії 2005 року (Trust Companies Act 2005). Четвертий підрозділ простежує прихід і зростання приватних банків зі Швейцарії, Європи та Азії, зокрема створення 2010 року приватного банку зі штаб-квартирою в Сінгапурі. Завершують розділ практичні наслідки для радників і порівняння Сінгапуру з Женевою. Пізніший перехід від таємниці до прозорості для цілей іноземного оподаткування належить до частини E, тож тут його згадано лише через перехресні посилання.
Розділ має прямий відповідник у женевському томі. Genève, place financière internationale простежує, як Федеральний закон про банки 1934 року поставив швейцарську банківську таємницю під захист кримінального права і як у 2008–2018 роках вона втратила більшу частину своєї сили щодо іноземних податкових органів.2 Сінгапур вийшов на ринок приватного капіталу саме тоді, коли швейцарська модель опинилася під ударом. Тож досліджуване тут десятиліття показує молодий центр, що будує установи частково за швейцарським зразком, поки сам оригінал демонтують. Така послідовність пояснює і швидкість піднесення Сінгапуру, і швидкість, з якою йому згодом довелося пристосовуватися.
Головне
З 1998 року уряд Сінгапуру проводив цілеспрямовану стратегію, щоб зробити місто глобальним центром управління активами й капіталом. Вона почалася з розміщення державних коштів у приватних керуючих і продовжилася податковими звільненнями, створенням Wealth Management Institute у 2003 році та скасуванням податку на спадщину щодо смертей, які сталися 15 лютого 2008 року або пізніше. За даними оглядів MAS, активи під управлінням у Сінгапурі зросли з S$ 150,6 млрд наприкінці 1998 року до S$ 1,173 трлн наприкінці 2007 року. Стаття 47 Закону про банки, ухвалена в новій редакції 2001 року, забороняє розкриття інформації про клієнтів, крім випадків, прямо передбачених Законом і його Третім додатком; для фізичних осіб покарання сягає S$ 125 000 штрафу або трьох років позбавлення волі. Закон про внесення змін до Закону про довірчих власників 2004 року (Trustees (Amendment) Act 2004) з 15 грудня 2004 року модернізував трастове право, зокрема встановив фіксований строк дії обмежень у 100 років і захист від іноземних правил про обов’язкову частку у спадщині. Закон про трастові компанії 2005 року з 1 лютого 2006 року замінив добровільну реєстрацію обов’язковим ліцензуванням з боку MAS. Швейцарські, європейські та азійські приватні банки впродовж усього десятиліття розширювали присутність у Сінгапурі, а тиск на швейцарську таємницю після 2008 року прискорив перетікання активів і банкірів до Азії.
Примітки
- Owen Walker і Chan Ho-him, “Switzerland’s wealth managers bank on a future in Asia”, Financial Times, передруковано SWI swissinfo.ch, 16 жовтня 2024 р.: Lee Kuan Yew відвідав Цюрих у 1967 р. і в 1971 р. сказав, що “Singapore sets out to be to south-east Asia what Switzerland is to Europe – a money and gold market”. ↩
- Ressos, Genève, place financière internationale, partie D, chapitre IV (loi fédérale sur les banques du 8 novembre 1934 et son article 47) і partie E, chapitre III (la fin du secret bancaire à l’égard des autorités fiscales étrangères, 2008–2018). ↩
Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.