Закон про міжнародний арбітраж

Читати PDF-версію (8 сторінок)

Від Закону про іноземні арбітражні рішення 1986 року до Закону 1994 року

Сучасне арбітражне право Сінгапуру сформувалося у два кроки. Перший стосувався виконання іноземних арбітражних рішень. 21 серпня 1986 року Сінгапур приєднався до Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року — Нью-Йоркської конвенції. Для Сінгапуру Конвенція набрала чинності 19 листопада 1986 року із застереженням, що Сінгапур застосовує її лише до рішень, ухвалених в іншій договірній державі. Її імплементував Закон про арбітраж (іноземні арбітражні рішення) 1986 року (Arbitration (Foreign Awards) Act 1986), який набрав чинності того самого дня.¹

Другий крок стосувався арбітражів із місцем у Сінгапурі. Парламент ухвалив Закон про міжнародний арбітраж (IAA) 31 жовтня 1994 року. Він набрав чинності 27 січня 1995 року.² Закон увібрав Закон про іноземні арбітражні рішення до своєї частини 3 і створив режим для міжнародних арбітражів, відокремлений від режиму внутрішніх арбітражів, які нині регулює Закон про арбітраж 2001 року (Arbitration Act 2001).³ Час був вибраний не випадково. Рада економічного розвитку (EDB) два десятиліття залучала регіональні штаб-квартири та торговельні компанії, про що йдеться в частині G цієї книги. Цим компаніям потрібен був нейтральний форум поблизу їхнього азійського бізнесу, і тепер законодавець його надав.

Типовий закон і визначення міжнародного арбітражу

Ядро Закону — стаття 3, яка надає Типовому закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж сили закону в Сінгапурі, за винятком його глави VIII про визнання та виконання. Типовий закон, ухвалений ЮНСІТРАЛ 21 червня 1985 року, відтворено в Першому додатку.⁴ Стаття 4 дозволяє судам тлумачити його з урахуванням документів ЮНСІТРАЛ та її робочої групи. Так Сінгапур приєднався до родини юрисдикцій, чиє арбітражне право спирається на спільний міжнародний текст, зрозумілий іноземним юристам без вивчення місцевих особливостей.

Закон застосовується до міжнародних арбітражів. Відповідно до статті 5 арбітраж вважається міжнародним, якщо принаймні одна сторона має комерційне підприємство за межами Сінгапуру, якщо місце арбітражу або місце, де має бути виконано істотну частину зобов’язань, розташоване поза державою, в якій сторони мають свої комерційні підприємства, або якщо сторони прямо домовилися, що предмет спору стосується більш ніж однієї країни. Сторони внутрішнього арбітражу можуть письмовою угодою обрати міжнародний режим.⁵ Сінгапурські компанії користуються цією можливістю, коли надають перевагу обмеженішому судовому нагляду міжнародного режиму.

Автономія сторін і повноваження трибуналу

Закон поєднує повагу до автономії сторін із потужним набором інструментів для трибуналу. Якщо сторона звертається до суду всупереч арбітражній угоді, стаття 6 зобов’язує суд зупинити провадження, якщо тільки угода не є недійсною, такою, що втратила чинність, або такою, що не може бути виконана. Стаття 11 передбачає, що будь-який спір, який сторони погодилися передати на арбітраж, може бути вирішений в арбітражі, якщо це не суперечить публічному порядку. Сам лише факт, що закон наділяє юрисдикцією суд, не робить справу неарбітрабельною. З 2019 року Закон також визнає спори щодо прав інтелектуальної власності такими, що можуть вирішуватися в арбітражі.⁶

Стаття 12 перелічує повноваження трибуналу. Він може постановити забезпечення судових витрат, розкриття документів і фактів, надання доказів у формі афідевіту, збереження або продаж спірного майна, збереження доказів, забезпечення заявленої суми, заходи проти розпорошення активів, тимчасові заборони та примусове дотримання обов’язків щодо конфіденційності. Забезпечення витрат не можна постановити лише тому, що позивач проживає або зареєстрований за межами Сінгапуру. Це правило заспокоює іноземних користувачів.⁷ Закон визначає арбітражний трибунал так, що він охоплює й надзвичайного арбітра, призначеного за інституційним регламентом. Тому накази надзвичайного арбітра можна примусово виконати через суди.⁸

Закон також захищає осіб, завдяки яким система працює. Арбітр не несе відповідальності за недбалість чи будь-яку помилку в праві, фактах або процедурі, а органи, що призначають арбітрів, та інституції відповідають лише за дії, вчинені недобросовісно. Голова Арбітражної палати SIAC (SIAC Court of Arbitration) є визначеним законом органом, який призначає арбітрів, коли власний механізм сторін не спрацьовує.⁹ Арбітражне рішення є остаточним і обов’язковим для сторін та осіб, які заявляють вимоги через них. З дозволу Високого суду його можна примусово виконати так само, як судове рішення.¹⁰

Зміни з 2001 до 2022 року

Закон змінювали часто, зазвичай у відповідь на пропозиції практиків і на розвиток конкурентних місць арбітражу. Закони про внесення змін ухвалено у 2001, 2002, 2009, 2012 і 2020 роках, а ще були похідні зміни внаслідок судових реформ та інших законів.¹¹ Кожна зміна розв’язувала конкретне питання. Зміна 2009 року надала Високому суду право вживати тимчасових заходів на підтримку арбітражів незалежно від їхнього місця. Тож сторона арбітражу в Лондоні чи Гонконгу може заморозити активи в Сінгапурі.¹² З 2012 року сторона може також протягом 30 днів оскаржити до суду рішення трибуналу про відсутність у нього юрисдикції. За самим лише Типовим законом так можна було оскаржити тільки позитивне рішення.¹³

Судові реформи 2021 року змінили порядок розгляду судових проваджень, пов’язаних з арбітражем. Такі провадження розглядаються в закритому режимі, якщо суд з власної ініціативи або за заявою будь-якої особи не постановить провести відкрите слухання.¹⁴ Так конфіденційність, яку цінують користувачі, поширюється й на зал суду. Судові рішення зазвичай публікують в анонімізованому вигляді. Саме тому багато провідних справ, розглянутих нижче, мають літерні коди, як-от DJP v DJO або BCY v BCZ.

Дискусія про реформу 2025 року

У 2025 році Міністерство юстиції відкрило ще один раунд реформ. Воно доручило Сінгапурській академії міжнародного вирішення спорів (SIDRA) дослідити арбітражний режим і провело публічні консультації з 21 березня до 2 травня 2025 року. Серед восьми питань були розподіл витрат після скасування арбітражного рішення, вимога дозволу на апеляцію на рішення Високого суду, дискреція подовжувати тримісячний строк для оскарження з підстав шахрайства чи корупції, апеляція з питань права за згодою сторін, законодавче правило щодо права, яке регулює арбітражну угоду, і пряме повноваження на спрощене вирішення справи (summary disposal).¹⁵

Ці пропозиції показують, як Сінгапур керує своїм арбітражним правом. Уряд стежить за конкурентними місцями арбітражу, зокрема за Лондоном після англійського Закону про арбітраж 2025 року (Arbitration Act 2025), і коригує свій закон, перш ніж користувачі відчують недолік. Огляд, опублікований у травні 2026 року, не повідомив про жодні подальші кроки після консультацій і про жодні оголошені зміни.¹⁶ Тому право, описане в цьому розділі, — це Закон у консолідованій редакції, чинній з 9 березня 2025 року.

Примітки

1. ЮНСІТРАЛ, таблиця статусу Нью-Йоркської конвенції (uncitral.un.org, дата звернення: листопад 2026 р.): Сінгапур, приєднання 21 серпня 1986 р., набрання чинності 19 листопада 1986 р., заява (a) щодо взаємності; загалом 172 учасники; International Arbitration Act 1994 (2020 Rev Ed, неофіційна консолідація, чинна з 9 березня 2025 р.), Legislative History, п. 1: Act 24 of 1986, набрання чинності 19 листопада 1986 р. ↩
2. International Arbitration Act 1994, Legislative History, п. 3: Act 23 of 1994, друге і третє читання 31 жовтня 1994 р., набрання чинності 27 січня 1995 р. ↩
3. International Arbitration Act 1994, ст. 5(4) (виключення Arbitration Act 2001) і частина 3, ст. 27–33 (іноземні арбітражні рішення). ↩
4. International Arbitration Act 1994, ст. 3(1) і ст. 2(1), визначення “Model Law”. ↩
5. International Arbitration Act 1994, ст. 5(1)–(3). ↩
6. International Arbitration Act 1994, ст. 6(1)–(2) і 11(1)–(2); International Arbitration Act 1994, ст. 26B, додана Intellectual Property (Dispute Resolution) Act 2019 (Act 23 of 2019), чинна з 21 листопада 2019 р. ↩
7. International Arbitration Act 1994, ст. 12(1)(a)–(j) і (4); п. (j) щодо конфіденційності додано Act 32 of 2020. ↩
8. International Arbitration Act 1994, ст. 2(1): “arbitral tribunal” “includes an emergency arbitrator appointed pursuant to the rules of arbitration agreed to or adopted by the parties”. ↩
9. International Arbitration Act 1994, ст. 25, 25A і 8(2) (голова SIAC Court of Arbitration як орган за ст. 11(3) і (4) Типового закону). ↩
10. International Arbitration Act 1994, ст. 19 і 19B(1). ↩
11. International Arbitration Act 1994, Legislative History, пп. 5–20: Acts 38 of 2001, 28 of 2002, 26 of 2009 (чинний з 1 січня 2010 р.), 12 of 2012 (1 червня 2012 р.) і 32 of 2020 (1 грудня 2020 р.); редакція 2020 Revised Edition діє з 31 грудня 2021 р. ↩
12. International Arbitration Act 1994, ст. 12A(1)–(4), додана Act 26 of 2009: застосовується “irrespective of whether the place of arbitration is in the territory of Singapore”. ↩
13. International Arbitration Act 1994, ст. 10(2)–(3), зі змінами, внесеними Act 12 of 2012. ↩
14. International Arbitration Act 1994, ст. 22(1)–(2), зі змінами, внесеними Act 25 of 2021, чинними з 1 квітня 2022 р. ↩
15. Allen & Gledhill, “MinLaw seeks feedback on international arbitration regime and International Arbitration Act 1994”, 4 квітня 2025 р.: консультації з 21 березня до 2 травня 2025 р. на основі дослідження SIDRA; перелічено вісім питань з посиланням на UK Arbitration Act 2025. ↩
16. Global Arbitration Review, The Asia-Pacific Arbitration Review 2027, “Singapore arbitration updates: IAA reform proposals and key court decisions from 2025–2026” (14 травня 2026 р.): звіт SIDRA щодо восьми питань, консультації MinLaw, жодних подальших подій і жодних оголошених змін. ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.