Китайські банки: від перших стрейтс-китайських банків до OCBC
Читати PDF-версію (3 сторінок)
Більшу частину XIX століття китайські купці Сінгапуру не мали власного банку. Вони торгували в кредит, який надавали європейські торговельні агентські доми, позичали у валютних банків через компрадорів і в лихварів-четтіарів. Їхні заощадження йшли додому, до Китаю, через переказні фірми. У перші три десятиліття XX століття ситуація змінилася. Китайські купці заснували низку депозитних банків. Ці банки реєструвалися відповідно до колоніального законодавства про компанії, управлялися частково на західний лад, а належали й обслуговували переважно членів однієї діалектної групи. За тридцять років найважливіші з них злилися в Oversea-Chinese Banking Corporation, який і нині є одним із трьох сінгапурських банків, що домінують на внутрішньому ринку.
Цей розділ простежує цей розвиток. Він починається з перших китайських банків і з краху найранішого з них, Kwong Yik Bank, чиє банкрутство 1913 року спричинило появу перших колоніальних правил корпоративного управління банками. Далі розглянуто поділ китайської банківської справи за хокк’єнською, теочевською та кантонською лініями, а хокк’єнські банки простежено через бум і спад каучукової економіки до злиття 1932 року. Ще два підрозділи присвячено зв’язкам китайських банків із Китаєм і ролі банків як інституцій громади. Завершують розділ уроки цієї історії для сучасних банкірів і радників, а також порівняння з Женевою.
Порівняння повчальне, бо обидва фінансові центри пройшли через ту саму світову кризу в той самий час. У Genève, place financière internationale, женевському томі цієї серії, частина D описує, як криза 1931 року знищила Banque de Genève, призвела 1934 року до краху Banque d’Escompte Suisse і того ж року породила федеральний Закон про банки. Китайські банки Сінгапуру відповіли на спад приватним злиттям, про яке домовилися лідери громад без центрального банку, гарантування депозитів чи банківського закону. Ці дві відповіді багато говорять про інституційний характер кожного з міст. Їхні відмінності досі формують регуляторні культури, розглянуті в частині E.
Головне
Kwong Yik Bank, заснований кантонськими купцями 1903 року, був першим місцевим банком у Сінгапурі та Британській Малаї. Його крах 1913 року призвів до ухвалення Ордонансу про компанії (зміни) 1914 року (Companies (Amendment) Ordinance), який обмежив незабезпечені позики директорам і запровадив обов’язковий аудит та звітність англійською мовою. Китайська банківська справа розвивалася за діалектними лініями: Sze Hai Tong (1906) обслуговував теочевську громаду, Lee Wah (1920) — кантонську, а Chinese Commercial Bank (1912), Ho Hong Bank (1917) і Oversea-Chinese Bank (1919) були хокк’єнськими установами, що спиралися на каучук, судноплавство і торгівлю. Велика депресія, відмова стерлінга від золотого стандарту у вересні 1931 року та великі позики Тан Ках Кі (Tan Kah Kee) змусили три хокк’єнські банки 1932 року об’єднатися в Oversea-Chinese Banking Corporation (OCBC). За системи валютного правління китайські банки не мали кредитора останньої інстанції, тримали близько половини депозитів у ліквідній формі й покладалися на авторитет своїх засновників, які водночас були лідерами своєї громади.
Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.