Англо-голландський договір 1824 року

Читати PDF-версію (6 сторінок)

Переговори

Спір про Сінгапур був одним із кількох питань, що розділяли Британію та Нідерланди в Азії після Наполеонівських воєн. Обидві держави були зацікавлені в урегулюванні. Британія хотіла бачити в Європі стабільні й дружні Нідерланди як буфер проти Франції, тоді як голландці прагнули закріпити свої позиції в архіпелазі та обмежити британську конкуренцію. Переговори, розпочаті 1820 року, на три роки перервалися і відновилися 1823 року.

Позиція голландців у ході переговорів змінилася. Дослідження в голландських архівах показали, що голландський переговірник Антон Рейнгард Фальк став розглядати Сінгапур як козир, за який можна виторгувати поступки деінде. Він дійшов висновку, що відмова від нього не стане справжньою втратою для голландської імперії.¹ Британську сторону представляли міністр закордонних справ Джордж Каннінг і Чарлз Вільямс-Вінн, голландську — Гендрік Фагел і Фальк.²

Договір підписали в Лондоні 17 березня 1824 року. Сполучене Королівство ратифікувало його 30 квітня 1824 року, Нідерланди — 2 червня 1824 року, а обмін ратифікаційними грамотами відбувся 8 червня 1824 року.³

Територіальне врегулювання

Договір розв’язав територіальні питання шляхом обміну. Британія поступилася Нідерландам фортом Марлборо в Бенкулені та всіма своїми володіннями на острові Суматра і зобов’язалася не засновувати там нових контор і не укладати договорів. Нідерланди поступилися Британії містом і фортецею Малакка і зобов’язалися не засновувати контор і не укладати договорів на Малайському півострові.⁴ Нідерланди відмовилися від заперечень проти британської окупації Сінгапуру, а Британія натомість визнала голландський контроль над островом Біллітон.⁵

Положення про Сінгапур, стаття 12 договору, передало острів до британської сфери, не описуючи правової підстави британської присутності.⁶ Голландці зняли заперечення, не визнаючи чинності договору 1819 року. Для компанії цього було досить. Питання правового титулу поселення щодо малайських правителів залишалося врегулювати на місці, і за кілька місяців це завдання виконав Кроуфорд.

Торговельні положення

Договір містив також торговельні положення, що відображали ідеї вільної торгівлі того часу. Піддані кожної держави отримували режим найбільшого сприяння на територіях іншої в Британській Індії, на Цейлоні та в Ост-Індії за умови дотримання місцевих правил.⁷ Сторони зобов’язалися не засновувати нових поселень без згоди відповідного європейського уряду і діяти спільно проти піратства.⁸

Застереження про піратство заслуговує на увагу в світлі попередніх розділів. Морські народи архіпелагу Ріау-Лінгга, чия вірність колись гарантувала безпеку малайських портів, тепер опинилися поза будь-яким дієвим політичним порядком. У наступні десятиліття морські напади стали серйозною загрозою для торгівлі Сінгапуру. Коли придушення піратства стало завданням колоніального флоту, безпека морських шляхів, яку колись забезпечували малайські правителі через оранг-лаут, перетворилася на суспільне благо, що його надавала імперська держава.

Кордон через світ Джохор-Ріау

Договір офіційно розмежував те, що стало Британською Малаєю, і те, що стало Голландською Ост-Індією, лінією, яка перетворилася на сучасний міжнародний кордон.⁹ Вона пролягла через Сінгапурську протоку і відокремила півострів і Сінгапур від островів Ріау, поділивши старий султанат Джохор-Ріау на британську та голландську половини. Суперники у спорі про престолонаслідування 1812 року опинилися по різні боки лінії: Хусейн — під британським захистом у Сінгапурі, Абдул Рахман — під голландським захистом у Ріау.

Наслідки цього кордону помітні й досі. Сінгапур і малайзійський штат Джохор лежать з одного боку, індонезійська провінція Острови Ріау — з іншого. Економічні зв’язки через протоку — індонезійські статки в Сінгапурі, промислові зони Батаму та Бінтану, потоки людей і капіталу — перетинають лінію, проведену європейськими дипломатами в Лондоні. Ці зв’язки розглядає частина I цієї книги.

Примітки

1. Peter Borschberg, “Dutch Objections to British Singapore, 1819–1824: Law, Politics, Commerce and a Diplomatic Misstep”, Journal of Southeast Asian Studies, т. 50, вип. 4, грудень 2019 р. (анотація). ↩
2. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.): переговірники Гендрік Фагел і Антон Рейнгард Фальк від Нідерландів, Джордж Каннінг і Чарлз Вільямс-Вінн від Сполученого Королівства. ↩
3. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.): підписаний у Лондоні 17 березня 1824 року; ратифікований Сполученим Королівством 30 квітня 1824 року і Нідерландами 2 червня 1824 року; обмін ратифікаційними грамотами 8 червня 1824 року. ↩
4. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.): Британія поступилася “Fort Marlborough in Bencoolen and all British possessions on the island of Sumatra”; Нідерланди поступилися “the city and fort of Malacca”, із взаємними зобов’язаннями не засновувати контор і не укладати договорів. ↩
5. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.): Нідерланди відмовилися від заперечень проти британської окупації Сінгапуру; Британія визнала голландський контроль над Біллітоном. ↩
6. Borschberg, “Dutch Objections to British Singapore, 1819–1824”, Journal of Southeast Asian Studies, т. 50, вип. 4, грудень 2019 р. (анотація: передача Сінгапуру під британський контроль за статтею 12). ↩
7. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.): режим найбільшого сприяння в Британській Індії, на Цейлоні та в Ост-Індії для підданих, які “obey local regulations”. ↩
8. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.), про заборону нових поселень без згоди європейського уряду і спільні дії проти піратства. ↩
9. Wikipedia, “Anglo-Dutch Treaty of 1824” (дата звернення: вересень 2026 р.): договір “demarcated British Malaya … from the Dutch East Indies”, встановивши межі, які стали сучасними міжнародними кордонами. ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на листопад 2026.