Сінгапур і Женева: конкуренція та взаємодоповнюваність
Читати PDF-версію (7 сторінок)
Дві моделі таємниці
Порівняння Сінгапуру і Женеви починається з таємниці. У Швейцарії стаття 47 Федерального закону про банки від 8 листопада 1934 року поставила вже наявну професійну таємницю під захист кримінального права. Цю норму ухвалили без особливих дебатів у парламенті. Вона захищала обов’язок, зміст якого випливав із договору та із захисту особистості.1 Сінгапурська стаття 47 у редакції 2001 року — це законодавчий кодекс. Вона визначає заборонене розкриття, перелічує дозволені винятки і після рішення у справі Susilawati не залишає місця для винятків, створених суддями.
Обидва режими різняться і своїм політичним значенням. Швейцарська таємниця стала частиною національної ідентичності, і її десятиліттями захищали як вираження суверенітету та приватності. Сінгапурська таємниця була інструментом економічної політики. Її переписали 2001 року, коли уряд вирішив, що стара норма потребує модернізації, і обмежили 2009 року, коли цього вимагав міжнародний тиск. Ця відмінність пояснює, чому Сінгапур пристосувався швидше. Уряд, який побудував режим, міг змінити його без референдумних кампаній і федеральних переговорів, що супроводжували кожну швейцарську поступку.
Конкуренція за азійський капітал
У 2000-х роках Сінгапур і Женева безпосередньо змагалися за капітал азійських родин. Женева пропонувала багатовіковий досвід, репутацію своїх приватних банків і до 2009 року найсуворішу таємницю в Європі. Сінгапур пропонував близькість, трастовий режим загального права, низькі податки та уряд, який хотів цього бізнесу. Зі зростанням азійських статків баланс змістився. Клієнти, які колись обліковували активи в Женеві, дедалі частіше обліковували їх у Сінгапурі. Швейцарські банки пішли за ними, нарощуючи свої сінгапурські підрозділи.
Довгостроковий результат видно з даних про транскордонний капітал. За даними Boston Consulting Group, 2025 року Гонконг наздогнав Швейцарію: обидва мали близько 2,9 трлн доларів США транскордонного капіталу, а Сінгапур досяг 2,1 трлн доларів США.2 Підвалини цієї позиції заклали в десятилітті, яке тут розглянуто. Женевський том описує той самий розвиток зі швейцарського боку як один із викликів для женевського центру.
Взаємодоповнюваність
Конкуренція — лише частина історії. Провідні швейцарські банки входять до числа найбільших приватних банків у Сінгапурі, і багато їхніх сінгапурських працівників навчені за швейцарськими методами. Для цих банків Сінгапур і Женева — два центри обліку однієї групи, які обслуговують різні клієнтські бази та дають клієнтам вибір юрисдикції. Диверсифікація між центрами сама по собі є послугою, яку приватні банки продають клієнтам. Родина з Південно-Східної Азії може тримати частину активів у Сінгапурі заради близькості, а частину у Швейцарії заради диверсифікації під наглядом того самого менеджера з роботи з клієнтами.
Ці відносини проходять і через власність. Інвестиція GIC в UBS 2007 року зробила сінгапурську державу значним акціонером найбільшого швейцарського банку. Ще 2014 року GIC залишалася його найбільшим окремим акціонером.3 2024 року генеральний директор швейцарського приватного банку, що працює в обох містах, передбачив, що Сінгапур і Гонконг ставатимуть «дедалі важливішими конкурентами Швейцарії як світові хаби». Водночас Financial Times описала Сінгапур як ворота для світових інвесторів до Азії.4 Обидва твердження правдиві одночасно. Два центри змагаються за клієнтів і співпрацюють у межах тих самих банківських груп.
Різні ролі держави
Порівняння виявляє також різні відносини між державою і приватними банками. У Женеві приватні банки старші за федеративну державу, яка їх регулює. Кілька з них заснували у XVIII і XIX століттях партнери, які несли необмежену особисту відповідальність за борги своїх фірм. Регулювання з’явилося пізно, і його сформували самі банки. Погоджуючись 1934 року на федеральний нагляд, вони здобули кримінально-правовий захист таємниці.5 Отже, женевський центр зростав знизу, завдяки приватній ініціативі та сімейній спадкоємності.
Сінгапурський центр управління капіталом зростав згори. Уряд обрав галузь, розробив її правову базу і запросив банки. Приватні банки, що прийшли, здебільшого були філіями чи дочірніми компаніями іноземних груп, чия відданість центру залежала від його прибутковості. Ця відмінність впливає на стійкість. Женевський приватний банк не може легко залишити Женеву, бо його історія, партнери та клієнти прив’язані до міста. Іноземний приватний банк у Сінгапурі може скоротити діяльність щоразу, коли змінюється економіка, як після 2008 року вчинили кілька європейських банків. Відповіддю Сінгапуру стала підтримка місцевих лідерів, як-от Bank of Singapore та підрозділів приватного банківського обслуговування місцевих банківських груп. Так центр не залежить цілковито від рішень, ухвалених у Цюриху, Лондоні чи Нью-Йорку.
Уроки для обох центрів
Десятиліття дає уроки обом містам. Женева засвоїла, що модель, заснована на таємниці, не витримає ворожості найбільших економік. Сінгапур засвоїв той самий урок швидше, бо вийшов на ринок пізно і пристосувався раніше, ніж його модель стала джерелом національного конфлікту. Нині обидва центри конкурують якістю консультування, надійністю правових систем і достовірністю комплаєнсу. Женевський том доходить того самого висновку зі швейцарського боку. Конкурентоспроможним центром 2035 року буде той, де комплаєнс достовірний, регулювання передбачуване, а компетентність доведена.6
У цифрах
Передання публічних коштів приватним керуючим, оголошене 13 листопада 1998 року: 10 млрд сінгапурських доларів упродовж трьох років. Фонди під управлінням у Сінгапурі: 150,6 млрд сінгапурських доларів наприкінці 1998 року, 465 млрд наприкінці 2003 року і 1,173 трлн сінгапурських доларів (близько 814 млрд доларів США) наприкінці 2007 року, з них 86 % із закордонних джерел. Фахівці з управління фондами: 822 1998 року. Інвестиційні фахівці: 2185 2007 року. Інститут управління капіталом: заснований 26 вересня 2003 року. Закон про банки: чинний з 1 січня 1971 року. Статтю 47 викладено в новій редакції Законом № 23 2001 року, санкції — до S$ 125 000 або трьох років позбавлення волі для фізичних осіб і S$ 250 000 для інших. Закон про довірчих власників (зміни) 2004 року: чинний з 15 грудня 2004 року, граничний строк зафіксовано на рівні 100 років. Закон про трастові компанії 2005 року: друге читання 18 лютого 2005 року, ліцензування MAS з 1 лютого 2006 року. Трастова галузь 2005 року: щонайменше 16 компаній — довірчих власників, понад 250 працівників, активи приблизно на 80 млрд сінгапурських доларів. Податок на спадщину скасовано щодо смертей, які сталися з 15 лютого 2008 року. Bank of Singapore: придбаний 29 січня 2010 року приблизно за 1446 млн доларів США, з активами клієнтів близько 23 млрд доларів США.
Примітки
- Ressos, Genève, place financière internationale, partie D, chapitre IV, з посиланням на Le Temps, 4 квітня 2009 р., і swissinfo.ch: Закон про банки ухвалено 8 листопада 1934 р.; стаття 47 додала кримінально-правовий захист до обов’язку конфіденційності, який уже існував за приватним правом; жодна з палат цю норму не обговорювала. ↩
- Ressos, Genève, place financière internationale, partie K, chapitre III, з посиланням на Boston Consulting Group, прес-реліз від 27 травня 2026 р., «Hong Kong Surpasses Switzerland as the World’s Largest Cross-Border Wealth Hub»: Гонконг і Швейцарія — по 2,9 трлн доларів США 2025 р., Сінгапур — 2,1 трлн доларів США, світовий підсумок — 15,7 трлн доларів США. Ressos, Genève, place financière internationale, partie E, chapitre II: міжнародна конкуренція з боку Сінгапуру, Гонконгу, Дубая та інших центрів, які залучають дедалі більшу частку заможних клієнтів, зокрема в Азії та на Близькому Сході. ↩
- Baumann, finews.ch, 23 вересня 2014 р., цит. вище: GIC — найбільший окремий акціонер UBS із часткою 6,4 % від часу фінансової кризи; Business Times, 24 вересня 2010 р., цит. вище: наприкінці 2007 р. уряд Сінгапуру придбав близько 9 % UBS. ↩
- Walker і Chan, Financial Times, передрук на swissinfo.ch, 16 жовтня 2024 р., цит. вище: Giorgio Pradelli, CEO EFG, “Singapore and Hong Kong are going to be more and more important competitors to Switzerland as global hubs”; Сінгапур як ворота для світових інвесторів до Південно-Східної та Північної Азії. ↩
- Ressos, Genève, place financière internationale, partie D, chapitre IV (банкіри отримали положення про професійну таємницю як противагу нагляду за Законом про банки від 8 листопада 1934 р.; приватні банкіри обстояли визнання необмеженої відповідальності партнерів), partie D, chapitre I (Pictet & Cie засновано в Женеві 1805 р.) і partie E, chapitre II (женевські доми, засновані у XVIII і XIX ст.). ↩
- Ressos, Genève, place financière internationale, partie K, chapitre III, блок «Attention»: конкурентоспроможним центром 2035 р. буде той, де комплаєнс достовірний, регулювання передбачуване і пропорційне, а компетентність доведена; Дубай і Сінгапур засвоїли це, коли справи про відмивання грошей зашкодили їхній репутації. ↩
Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.