Приватні банки зі Швейцарії, Європи та Азії

Читати PDF-версію (8 сторінок)

Швейцарські першопрохідці

Швейцарські банки були присутні в Сінгапурі задовго до стратегії управління капіталом. Union Bank of Switzerland (SBG) відкрив своє перше представництво в Сінгапурі 1971 року. Swiss Bank Corporation відкрив офіс 1975 року. За одним швейцарським свідченням, ця присутність трималася на тісних стосунках між банкіром SBG Робертом Гольцахом (Robert Holzach) і Лі Куан Ю. Той за допомогою обох банків вибудував частини банківської системи Сінгапуру за швейцарським зразком.¹ Згодом обидва банки об’єдналися в UBS, який став одним із найбільших приватних банків у Сінгапурі.

До 2003 року більшість провідних приватних банків світу мали підрозділи в Сінгапурі, як зазначив віцепрем’єр у промові 26 вересня 2003 року. У 2000-х роках змінилася роль цих підрозділів. Багато з них починали як представництва або як торговельні форпости для рахунків, що обліковувалися в Цюриху чи Женеві. Упродовж десятиліття вони стали центрами обліку (booking centres) із власними портфельними менеджерами, кредитними відділами та трастовими компаніями. Активи азійських клієнтів дедалі частіше зберігалися в самому Сінгапурі.

Julius Baer і друга хвиля

Julius Baer ілюструє другу хвилю. У липні 2007 року цюрихський банк оголосив, що перетворює свою сінгапурську оптову філію на хаб для Південно-Східної Азії.² У вересні 2010 року його рада директорів уперше зібралася в Сінгапурі. Речник назвав Азію «другим домашнім ринком» банку і заявив про мету впродовж п’яти років подвоїти активи в Сінгапурі та Гонконгу до чверті загального обсягу групи. «Швейцарськість в Азії дуже цінують», — додав він.³

Інші швейцарські доми пішли тим самим шляхом. Женевські приватні банки, історію яких описує женевський том, розширювали присутність в Азії в ті самі роки, коли Сінгапур став очевидним місцем для центру обліку, що обслуговує Південно-Східну Азію. Цим фірмам Сінгапур пропонував юрисдикцію загального права, політичну стабільність, зручний для азійських клієнтів часовий пояс і регулятора, який активно прагнув їхнього бізнесу.⁴

Тиск на швейцарську таємницю і зсув до Азії

Вирішальне прискорення настало після 2008 року. 2007 року Міністерство юстиції США розпочало кримінальне розслідування щодо UBS та інших швейцарських банків за допомогу американським клієнтам в ухиленні від податків. 2009 року UBS сплатив 780 млн доларів США для врегулювання справи і погодився розкрити імена близько 4450 американських клієнтів.⁵ Європейські податкові органи отримали викрадені дані про тисячі клієнтів швейцарських банків. Угода між ЄС і Швейцарією про оподаткування заощаджень, чинна з 1 липня 2005 року, уже зобов’язувала швейцарські банки утримувати податок із процентів, які виплачуються резидентам держав — членів ЄС.⁶

Спостерігачі робили висновки, які не тішили сінгапурських посадовців. Професор Бірмінгемського університету 2010 року заявив, що «усі дані свідчать: Сінгапур докладає узгоджених зусиль, щоб замінити Швейцарію як світовий центр приватного банківського обслуговування». Засновник Tax Justice Network стверджував: «Саме в Сінгапурі швейцарці тепер можуть знайти банківську таємницю, яку втратили вдома». Сам UBS оголосив про плани найняти для Азійсько-Тихоокеанського регіону 400 додаткових клієнтських радників на додачу до 867 наявних.⁷ У тому самому повідомленні зазначалося, що наприкінці 2007 року уряд Сінгапуру придбав близько 9 % UBS. Згодом цю частку розмили. Отже, сінгапурська держава стала одним із провідних акціонерів банку, що опинився в центрі американської податкової справи.

Ці твердження потребують уважного прочитання. Переміщення активів зі Швейцарії до Сінгапуру справді відбувалося, але значною мірою воно відображало зростання азійських статків і рішення банків обліковувати азійських клієнтів в Азії. Втечу незадекларованих європейських та американських грошей виміряти складніше, бо значну її частину зупинили самі банки. 2009 року UBS закрив свій транскордонний бізнес для американських клієнтів, і це закриття охопило такі послуги в будь-якій точці світу.⁸ Сінгапур не міг довго бути прихистком, бо той самий тиск, що зруйнував швейцарську таємницю, за кілька років дістався й Сінгапуру.

Європейські та азійські банки

Приватне банківське обслуговування в Сінгапурі ніколи не було швейцарською вотчиною. Британські, французькі, німецькі, нідерландські та американські банки мали в місті підрозділи приватного банківського обслуговування. Багато з них діяли через сінгапурські дочірні компанії або філії з ліцензією оптового чи повноцінного банку. Їхні стратегії змінювалися залежно від долі материнських груп. Фінансова криза 2008 року змусила кілька європейських груп продати свої азійські підрозділи приватного банківського обслуговування, що відкрило можливості для азійських покупців.

Найважливіша угода стосувалася ING. Після того як 2008 року нідерландська держава врятувала ING, група продала свій азійський приватний банк у межах плану реструктуризації.⁹ 29 січня 2010 року OCBC Bank завершив придбання ING Asia Private Bank приблизно за 1446 млн доларів США, або 2024 млн сінгапурських доларів, і перейменував його на Bank of Singapore. Разом із власним підрозділом приватного банківського обслуговування OCBC новий банк мав понад 7000 клієнтів і близько 23 млрд доларів США активів приватних клієнтів. OCBC назвав його єдиним спеціалізованим приватним банком зі штаб-квартирою в Сінгапурі.¹⁰ Ця угода позначила перехід від центру, у якому іноземні банки управляли іноземним капіталом, до центру, у якому за нього змагалися місцеві установи.

Стандарти поведінки

Стрімке зростання галузі порушило питання якості. Приватних банкірів бракувало, тож банки змагалися за них, пропонуючи вищу оплату. Галузь відповіла Кодексом поведінки у сфері приватного банківського обслуговування (Private Banking Code of Conduct). Його розробили самі банки, а MAS назвало його «першим у світі набором професійних стандартів, написаних для приватних банків самими приватними банками».¹¹ У тій самій промові директор-розпорядник MAS оголосив, що Сінгапур має намір криміналізувати відмивання доходів від податкових злочинів, бо не хоче, щоб гроші від ухилення від податків потрапляли в його систему. До 2011 року мова 2000-х змінилася. MAS говорило про «компетентний, надійний і чистий фінансовий центр». Захист таємниці поступився місцем захисту доброчесності.

Примітки

1. Claude Baumann, «Wie sich die UBS in Asien feiert», finews.ch, 23 вересня 2014 р.: SBG відкрив перше представництво (“erstmals eine Vertretung”) у Сінгапурі 1971 р., SBV — офіс (“Geschäftsstelle”) 1975 р.; тісні стосунки між Robert Holzach і Lee Kuan Yew; близько 2000 працівників UBS у Сінгапурі 2014 р.; GIC — найбільший окремий акціонер UBS із часткою 6,4 %. ↩
2. «Julius Baer Upgrades Singapore Operation to Regional Hub», WealthBriefing, 2 липня 2007 р.: Bank Julius Baer “upgrading its Singapore wholesale branch into its South East Asian hub”. ↩
3. Business Times, 24 вересня 2010 р., цит. вище: засідання ради директорів Julius Baer у Сінгапурі на початку вересня 2010 р., “the first such convening there”; “We call it our second home market”; план за п’ять років подвоїти активи в Сінгапурі та Гонконгу до 25 % загального обсягу; “Swissness is highly regarded in Asia”. ↩
4. Щодо розширення Pictet, Lombard Odier та інших женевських домів у Сінгапурі в 2000-х роках див. власні історії банків і реєстри ліцензій MAS. ↩
5. Business Times, 24 вересня 2010 р., цит. вище: кримінальне розслідування щодо UBS з 2007 р.; врегулювання на 780 млн доларів США 2009 р.; розкриття імен 4450 клієнтів зі США Службі внутрішніх доходів (IRS). Див. також Ressos, Genève, place financière internationale, partie E, chapitre III. ↩
6. Ressos, Genève, place financière internationale, partie E, chapitre III, з посиланням на угоду від 26 жовтня 2004 р. між Швейцарією та Європейським Співтовариством про оподаткування доходів від заощаджень, чинну з 1 липня 2005 р.; Business Times, 24 вересня 2010 р., цит. вище, щодо викрадених дисків із даними та директиви ЄС. ↩
7. Business Times, 24 вересня 2010 р., цит. вище: заяви Ronen Palan (University of Birmingham) і Richard Murphy (Tax Justice Network); плани UBS найняти для Азійсько-Тихоокеанського регіону додатково 400 клієнтських радників на додачу до нинішніх 867; за звітністю компанії, наприкінці 2009 р. UBS мав у Сінгапурі активи на 146,5 млрд доларів США. ↩
8. Business Times, 24 вересня 2010 р., цит. вище: 2009 р. UBS закрив свій “United States cross-border business”; угода охоплювала транскордонні послуги UBS для американців у будь-якій точці світу. ↩
9. Wikipedia, «Bank of Singapore» (дата звернення: листопад 2026 р.): продаж ING Asia Private Bank був частиною плану реструктуризації ING після державного порятунку ING Group 2008 р.; OCBC погодив придбання в жовтні 2009 р. ↩
10. OCBC Bank, прес-реліз «OCBC Bank launches a dedicated private bank, Bank of Singapore, formerly known as ING Asia Private Bank», 29 січня 2010 р.: завершення придбання приблизно за 1446 млн доларів США, або 2024 млн сінгапурських доларів; понад 7000 клієнтів і активи приватних клієнтів під управлінням приблизно на 23 млрд доларів США; “the only dedicated private bank that is headquartered in Singapore”. ↩
11. Ravi Menon, програмна промова на WMI Connection, 28 жовтня 2011 р., цит. вище: Private Banking Code of Conduct, “developed by the industry sets out principles for proper business conduct” і “has been described as the world’s first set of professional standards written for private banks by private banks”. Ravi Menon, 28 жовтня 2011 р., цит. вище: “Singapore intends to make criminal the laundering of proceeds from tax offences”; “banking confidentiality is not absolute”; “we will not allow banking confidentiality to be used to shield criminal activities”. ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.