Індустріалізація через прямі іноземні інвестиції

Поворот до транснаціональних компаній після 1965 року

Відокремлення від Малайзії 9 серпня 1965 року, розглянуте в розділі II цієї частини, усунуло передумову ранньої стратегії.¹ Одне місто не могло збудувати промислову базу лише на власному внутрішньому ринку. Індонезійська Конфронтація вже перервала торгівлю з архіпелагом, а Малайзія тепер була окремою державою з власними митами. Уряд відповів відкриттям назовні. Він вирішив виробляти для світових ринків і залучати компанії, які контролювали доступ до них, тобто на практиці американські, європейські та японські транснаціональні корпорації.

Це рішення було менш очевидним, ніж здається заднім числом. Багато держав, що здобули незалежність у 1960-х роках, ставилися до транснаціональних компаній із підозрою. Вони пов’язували іноземний капітал із колоніальною експлуатацією і віддавали перевагу державній власності або захищеним національним чемпіонам. У самій сінгапурській політиці профспілковий діяч Джеймс Путучері (James Puthucheary) обстоював думку, що держава має володіти стратегічною важкою промисловістю. Путучері згадував Вінсеміуса як переконаного прихильника приватного підприємництва. Стулінга показує, що Го Кенг Сві (Goh Keng Swee) поділяв погляди радника.² Лідери Сінгапуру дійшли висновку, що місто не має часу вирощувати власних промисловців. Іноземні фірми приносили капітал, технології, управлінський досвід і насамперед ринки.

1967 рік став поворотним. Інвестори з Японії, США, Британії та Гонконгу збільшили свої зобов’язання. Заворушення 1967 року в Гонконзі, натхненні Культурною революцією в Китаї, спонукали сотні гонконзьких компаній шукати безпечнішу базу. Рада економічного розвитку (EDB) відкрила офіс у Нью-Йорку, який за чотири місяці отримав близько сотні запитів від американських виробників, багато з яких були напівпровідниковими фірмами. Кількість заявок від потенційних інвесторів зросла з 1174 у 1967 році до 1300 у 1968 році.³

Статус піонерного підприємства і Закон про стимули економічного розвитку 1967 року

Податкові стимули були головним інструментом впливу на інвестиційні рішення. Лише 1966 року 26 новозареєстрованих фірм отримали статус піонерного підприємства з п’ятирічними податковими канікулами. Уряд очікував, що за повного виробництва вони наймуть 19 000 працівників. 1967 року законодавець замінив ордонанс 1959 року Законом про стимули економічного розширення (звільнення від податку на доходи) (Economic Expansion Incentives (Relief from Income Tax) Act). Він консолідував законодавство про стимули і став рамкою для пізніших стимулів. Закон діє з 15 грудня 1967 року.⁴

Структура закону відображає логіку держави розвитку. Міністр може оголосити галузь і її продукцію піонерною галуззю, після чого компанія може подати заявку на сертифікат піонерного підприємства. У чинній редакції пільговий період для піонерної компанії не може загалом перевищувати 15 років.⁵ Отже, стимул є дискреційним наданням. Його узгоджують у кожному випадку окремо між компанією та державною агенцією, яка може встановлювати умови щодо інвестицій, зайнятості чи видів діяльності. Давши EDB потужний інструмент для переговорів, закон перетворив відносини між інвестором і державою на договірне партнерство.

Наприкінці 1970-х років один посадовець пояснив філософію, що лежала в основі, простою арифметикою. За ставки податку на прибуток компаній 40 %, сказав він на міжнародній податковій конференції 1980 року, першою теоремою оподаткування є «менше означає більше», бо 40 % від нуля — це нуль.⁶ Держава відмовлялася від доходів із нових інвестицій, щоб узагалі їх отримати, і розраховувала на заробітну плату, постачальників і пізніший оподатковуваний прибуток, які ці інвестиції породжуватимуть.

Texas Instruments і кластер електроніки

Прихід Texas Instruments 1968 року став легендою заснування EDB. За розповіддю Лі Сянь Луна (Lee Hsien Loong) 1991 року, компанія мало знала про Сінгапур і сумнівалася, чи мають місцеві працівники навички та дисципліну, потрібні на конвеєрі зі складання електроніки. Посадовці EDB повезли гостей на фабрику перук, де молоді жінки терпляче пришивали до перук волосину за волосиною. Переконавшись, Texas Instruments пройшла шлях від ухвалення рішення про проєкт до виробництва перших напівпровідників за п’ятдесят днів. Коли 4 липня 1969 року завод офіційно відкрили, на ньому вже працювала тисяча людей.⁷

Слідом прийшли інші виробники напівпровідників і електроніки, зокрема National Semiconductor, Hewlett-Packard, General Electric і Fairchild зі США, а також Hitachi, Philips і Siemens з Японії та Європи. Стулінга, спираючись на праці Лінди Лім (Linda Lim), наводить масштаб результату: 1975 року 91 електронна фірма з 46 247 працівниками, тобто п’ятою частиною промислової робочої сили, а 1980 року — 185 фірм із 71 727 працівниками. До 1991 року Сінгапур виробляв понад половину світових дискових накопичувачів типу «вінчестер». Лі Сянь Лун назвав це «рукотворною конкурентною перевагою, створеною зусиллями EDB».⁸

За інвестиціями прийшло навчання. EDB створила навчальні центри разом з індійською Tata, Rollei, Brown Boveri і Philips, а згодом — японсько-сінгапурський, німецько-сінгапурський і французько-сінгапурський інститути. Німецький виробник фотоапаратів Rollei і Philips допомогли заснувати два з цих центрів на початку 1970-х років. Вони готували працівників із невеликою формальною освітою до роботи на фабриках транснаціональних компаній.⁹ Модель «залучити іноземну фірму і використати її присутність для розвитку місцевих навичок» стала постійною рисою методу EDB. Програми для талантів, що прийшли їй на зміну, розглядає розділ IV частини J.

Реорганізація 1968 року: EDB, JTC і DBS

Успіх перевантажив Раду. 1968 року уряд виокремив дві її функції в окремі установи. Корпорацію міста Джуронг (Jurong Town Corporation), нині JTC Corporation, заснували 1 червня 1968 року, щоб перебрати розвиток і управління промисловими зонами. Development Bank of Singapore, інкорпорований 16 липня 1968 року для перебрання функцій EDB з фінансування промисловості, розпочав роботу 1 вересня 1968 року.¹⁰ За EDB залишилося залучення інвестицій як основне завдання.

Реорганізація створила розподіл праці, який досі визначає економічне управління Сінгапуру. Одна агенція продає місце розташування, інша надає землю і будівлі, третя фінансує проєкти. Кожна з них є статутним органом (statutory board) із власним законом, бюджетом і керівництвом і працює під політичним керівництвом міністерства. Ця модель дозволила уряду застосовувати комерційні методи, не відмовляючись від контролю. Вона також підготувала ґрунт для фінансових установ, розглянутих у наступних розділах: DBS став одним із трьох великих місцевих банків, про які йдеться в частині D, а офшорному ринку, відкритому того самого року, присвячено розділ IV цієї частини.

Примітки

SG101, “1959–1965: Early Economic Strategies”, op. cit.: Сінгапур відокремився від Малайзії 9 серпня 1965 р. ↩
F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 224, з посиланням на інтерв’ю з усної історії з J. J. Puthucheary (Національний архів Сінгапуру, бобіна 10), в якому Путучері згадував, що Вінсеміус “was very much a private enterprise man”. ↩
F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 328–329, з цитуванням Chan Chin Bock, “Romancing the American MNCs”, у Chan Chin Bock et al. (ред.), Heart Work, Сінгапур, 2002, с. 32–53, тут с. 44, про гонконзькі компанії, що “relocating their operations to Singapore to get away from the strikes, the bombs and general chaos”; F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 329, з посиланням на Lee Soo Ann, Industrialization in Singapore, с. 63. ↩
F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 328, з посиланням на EDB Annual Report 1967; промова на шостій Міжнародній податковій конференції, лютий 1980 р., op. cit., с. 3: “In 1967, the Economic Expansion Incentives (Relief from Income Tax) Act was passed to replace the earlier legislation and to consolidate the laws.”; Economic Expansion Incentives (Relief from Income Tax) Act 1967, у відтворенні на lawplayer.com із Singapore Statutes Online (дата звернення: листопад 2026 р.): “In operation from 15 December 1967”. ↩
Economic Expansion Incentives (Relief from Income Tax) Act 1967, ст. 3–6, у відтворенні на lawplayer.com (дата звернення: листопад 2026 р.): ст. 4 (затвердження піонерних галузей), ст. 5 (сертифікати піонерного підприємства), ст. 6(1) і (3) (пільговий період “not exceeding 15 years” загалом). ↩
Промова на шостій Міжнародній податковій конференції, лютий 1980 р., op. cit., с. 4: “40 per cent of zero is zero, 40 per cent being the Singapore income tax rate on corporation profits”. ↩
Промова BG Lee Hsien Loong, 1 серпня 1991 р., op. cit., с. 3: проєкт “got off the ground within 50 days flat, from date of project commitment to the production of the first batch of semiconductors and integrated circuits in Singapore”; F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 329: офіційне відкриття заводу 4 липня 1969 р. з тисячею працівників. ↩
F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 329, з посиланням на Linda Lim, Trade, Employment and Industrialization in Singapore, Женева, 1986, с. 87; промова BG Lee Hsien Loong, 1 серпня 1991 р., op. cit., с. 10: Сінгапур був “the dominant producer of Winchester disk drives in the world, accounting for more than 50 per cent of world output”. ↩
Промова BG Lee Hsien Loong, 1 серпня 1991 р., op. cit., с. 9; F. Stoelinga, Albert Winsemius, op. cit., с. 322 і 378. ↩
Wikipedia, “JTC Corporation” (дата звернення: листопад 2026 р.): заснована 1 червня 1968 р. як Jurong Town Corporation; SG101, “Jurong: From Swamp to Suburb”, op. cit.: мандат “later passed to Jurong Town Corporation (JTC), which was set up … in 1968”; Wikipedia, “DBS Bank” (дата звернення: листопад 2026 р.): інкорпорований урядом 16 липня 1968 р. для перебрання від EDB функцій з фінансування промисловості, розпочав роботу 1 вересня 1968 р.; Wikipedia, “1968 in Singapore” (дата звернення: листопад 2026 р.). ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.

Українська

Контакти

Dr Alexander Ressos, TEP

Of Counsel, KGP Legal LLC

Я є Of Counsel у KGP Legal LLC у Сінгапурі, де працюю з глобальною клієнтською базою успішних підприємців та їхніх родин, незалежних управителів активів, сировинних трейдингових компаній та інших комерційних клієнтів. Я адвокат у Німеччині та Швейцарії, також допущений до практики як солісітор в Англії та Уельсі і в Гонконгу. Свій час я розподіляю між Цугом у Швейцарії, Сінгапуром і Гонконгом. З 2017 року я консультував міжнародних клієнтів у понад 700 проєктах із криптоактивами та цифровими активами. Я також маю великий досвід у транскордонних судових спорах і арбітражі в Сінгапурі, Гонконгу та на інших ринках Південно-Східної Азії й Великого Китаю.

Я працюю в ключових фінансових центрах Південно-Східної Азії, Близького Сходу та Швейцарії, приділяючи особливу увагу захисту активів, міжнародному податковому та спадковому плануванню, а також трастам, адмініструванню компаній та іншим фідуціарним послугам. Моя філософія — бути довіреним радником, який тісно співпрацює з клієнтами й допомагає їм досягати їхніх комерційних цілей.

Усі консультації з права Сінгапуру надаються через KGP Legal LLC — авторитетну й належно ліцензовану сінгапурську фірму адвокатів і солісіторів (advocates and solicitors).

KGP Legal LLC — середня за розміром юридична фірма в Сінгапурі, здатна надавати повний спектр юридичних послуг і послуг з корпоративного адміністрування. Якщо вам потрібна додаткова інформація, зв’яжіться зі мною безпосередньо за адресою [email protected].

Зв’язатися →