Порівняння: Гонконг і Женева

Читати PDF-версію (6 сторінок)

Гонконг: «примусові банкноти» викупили

Найближче порівняння дає Гонконг, окупований Японією з грудня 1941 по серпень 1945 року. Там місцеву валюту так само здебільшого замінили японські військові банкноти. В обіг потрапила й певна кількість незабезпечених банкнот, які керівники Hongkong and Shanghai Banking Corporation підписали під примусом. У 1946 році банк визнав ці «примусові банкноти» (duress notes) дійсними і протягом кількох років вносив до Валютного фонду (Exchange Fund) необхідне забезпечення у фунтах стерлінгів.¹ Власники японської військової єни в Гонконгу не отримали нічого, тож опинилися в тому самому становищі, що й власники «бананових грошей» у Сінгапурі. У Мирному договорі з Японією, підписаному в Сан-Франциско 8 вересня 1951 року, союзні держави відмовилися від претензій своїх громадян, що випливали з дій Японії під час війни.² Гонконг також ухвалив у 1948 році Ордонанс про боржників і кредиторів (окупаційний період) (Debtor and Creditor (Occupation Period) Ordinance) зі шкалою переоцінки окупаційних платежів.³

Різниця між «примусовими банкнотами» та військовою єною ілюструє принцип, який повторюється в цій книзі. Банкноту, випущену від імені поважного приватного банку, можна було викупити, бо банк вирішив захистити своє ім’я та свій привілей. За банкнотою, випущеною окупаційною армією, після відходу армії не стояв жоден емітент, готовий за неї відповідати. Визнавши «примусові банкноти», HSBC захистив ім’я, від якого залежали його емісія банкнот і депозитний бізнес. У Малаї рішення Британської військової адміністрації не визнавати за японськими банкнотами жодної вартості захистило резерви державного валютного правління коштом їхніх власників.

Женева: нейтралітет, золото і довге звітування

Женева, як описано в паралельному томі, пережила війну неокупованим містом на кордоні окупованої Франції. Швейцарський франк зберіг свою вартість, а Швейцарія торгувала з обома сторонами. Швейцарський національний банк купував золото в німецького Рейхсбанку, частина якого походила з резервів центральних банків окупованих країн та з іншого пограбування. За Вашингтонською угодою від 25 травня 1946 року Швейцарія погодилася сплатити 250 млн франків на відбудову Європи, не визнаючи юридичного обов’язку. Питання активів жертв нацизму залишалося відкритим до 1990-х років. Його закрило глобальне врегулювання від 12 серпня 1998 року, за яким швейцарські банки сплатили 1,25 млрд доларів США.⁴

Ці два досвіди принципово різняться становищем фінансового центру. У Женеві банки зберігали чужі гроші, тож звітувати доводилося за те, що вони з ними зробили. У Сінгапурі пограбували саму громаду, і розрахунок стосувався того, що в неї забрали. Швейцарська суперечка виникла через те, що банки тримали рахунки жертв, не шукаючи їхніх спадкоємців. Сінгапурська суперечка виникла через те, що окупаційна влада вилучала багатство за допомогою масових убивств, викупу та друкарського верстата. Обидва розрахунки настали пізно: сінгапурське врегулювання з Японією — через двадцять один рік після війни, швейцарське — через п’ятдесят три роки.

Проте обидва випадки ведуть до одного висновку: про фінансовий центр судять за тим, що відбувається під час кризи з довіреними йому або розміщеними в ньому грошима. Женева засвоїла, що дискретність без відповідальності перед власниками безхазяйних активів шкодить репутації на покоління вперед. Сінгапур засвоїв, що валюту без надійного забезпечення і власність без правового захисту можна знищити за кілька тижнів. Інституції, які кожен центр збудував після війни, від швейцарських правил щодо безхазяйних активів до повного забезпечення сінгапурського долара, відображають ці різні уроки.

Примітки

1. Hong Kong Monetary Authority, Money Past and Present (hkma.gov.hk, дата звернення: листопад 2026 р.): під час окупації (грудень 1941 – серпень 1945 року) місцеву валюту здебільшого замінили японські військові банкноти; в обіг потрапили незабезпечені банкноти, підписані керівниками HSBC під примусом; “These ‘duress notes’ were validated in 1946 by the bank, which paid the required sterling backing to the Exchange Fund over a number of years.” ↩
2. Treaty of Peace with Japan, San Francisco, 8 September 1951, ст. 14(b) (текст за Wikisource, листопад 2026 р.): “Except as otherwise provided in the present Treaty, the Allied Powers waive all reparations claims of the Allied Powers”, а також інші претензії союзних держав та їхніх громадян, що випливають із дій Японії та її громадян під час ведення війни, і претензії щодо прямих військових витрат на окупацію. ↩
3. Гонконг, Debtor and Creditor (Occupation Period) Ordinance 1948, зі шкалою переоцінки в додатку (Schedule); протоколи засідань Законодавчої ради за червень 1948 року (legco.gov.hk). ↩
4. Ressos, Genève, place financière internationale, partie D, chapitre V, « La Seconde Guerre mondiale et les avoirs en déshérence » (рукопис, 2026), з посиланням на Dictionnaire historique de la Suisse, ст. « Guerre mondiale, Deuxième »: Рейхсбанк продав Швейцарському національному банку золота загалом на 1,212 млрд франків. Ressos, Genève, place financière internationale, partie D, chapitre V, з посиланням на Dictionnaire historique de la Suisse, ст. « Washington, accord de »: угода від 25 травня 1946 року; Швейцарія “versera 250 millions de francs pour contribuer à la reconstruction de l’Europe”. Ressos, Genève, place financière internationale, partie D, chapitre V, з посиланням на swissinfo.ch, « L’accord sur les fonds juifs a “libéré” la Suisse »: глобальне врегулювання від 12 серпня 1998 року на 1,25 млрд доларів. ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.