Право компаній, неплатоспроможність і грошовий обіг

Читати PDF-версію (6 сторінок)

Від товариств до компаній з обмеженою відповідальністю

Упродовж першого пів століття існування поселення торгівлю в Сінгапурі вели окремі особи та товариства. Торговельні агентські доми (agency houses) були товариствами, партнери яких несли необмежену відповідальність за борги фірми. Китайські фірми були сімейним бізнесом або товариствами родичів і членів однієї громади. Обмежену відповідальність можна було отримати лише через заснування на підставі хартії чи спеціального акта, а для більшості підприємств це було непрактично.

Англійське право компаній докорінно змінилося в середині XIX століття, коли законодавство дозволило засновувати компанії з обмеженою відповідальністю шляхом реєстрації. Стрейтс-Сетлментс пішли тим самим шляхом. Ордонанс про компанії (Companies Ordinance) 1889 року, створений за зразком англійського Закону про компанії 1862 року (Companies Act 1862), передбачав реєстрацію компаній у колонії.¹ Компанії з обмеженою відповідальністю стали формою для найбільших підприємств колонії — від докових компаній і фірм з видобутку олова до китайських банків, заснованих на початку XX століття, які розглянуто в розділі III цієї частини.

Сучасний Закон про компанії Сінгапуру походить з іншої лінії. Його родовід веде через Закон про компанії Малайзії 1965 року до Закону про компанії 1961 року австралійського штату Вікторія, який, своєю чергою, широко спирався на британський Закон про компанії 1948 року. У Сінгапурі закон набрав чинності 29 грудня 1967 року.² Австралійський зв’язок, як і запровадження системи Торренса, розглянуте в частині A, показує, як сінгапурське право запозичувало з усієї Британської Співдружності.

Неплатоспроможність і забезпечення

Комерційний кредит залежить від правил на випадок, коли боржник не може розрахуватися. У 1880-х роках колоніальний законодавець переглянув право банкрутства та договорів застави рухомого майна (bills of sale). Такі договори дозволяли позичальникові надати забезпечення у вигляді рухомих речей, залишаючи їх у своєму володінні. Цей інструмент пасував торговцям, яким для роботи потрібен був товарний запас. Право банкрутства передбачало впорядкований розподіл майна неплатоспроможного боржника між кредиторами та звільнення сумлінних боржників від боргів.

Дієвість цих правил залежала від судів і від здатності кредиторів розшукати майно боржника. У порту, з якого боржники могли втекти на сусідні території і де багато майна неформально утримувалося в родинах, стягнення часто було складним. Тому поєднання формальних правил і неформальної практики, описане в розділах IV і V частини A, зберігалося: купці покладалися на репутацію й поруки поряд із захистом закону.

Грошовий обіг: від іспанського долара до валютного правління

Після 1867 року валютою колонії залишався срібний долар. За іспанськими доларами прийшли мексиканські, а згодом торговельні долари різного походження, тоді як емісійні банки випускали власні банкноти. 1897 року уряд створив Раду валютних комісарів (Board of Commissioners of Currency). З 1899 року вона почала випускати урядові банкноти й тим поклала край обігу банкнот приватних банків.³

1906 року стрейтс-долар прив’язали до фунта стерлінгів за курсом два шилінги чотири пенси, що поставило його на золотодевізний стандарт. Коли 1931 року Британія відмовилася від золотого стандарту, долар залишився прив’язаним до фунта. 1939 року за рекомендаціями комісії Блекетта (Blackett Commission) стрейтс-долар замінили за номіналом малайським доларом.⁴ Система валютного правління (currency board), за якої емісію банкнот повністю покривали резерви в Лондоні, дала колонії стабільну валюту й довіру купців та інвесторів. Вона також стала інституційним попередником Ради валютних комісарів незалежного Сінгапуру, розглянутої в частині C.

Грошова історія коронної колонії ілюструє принцип, який визначила частина A: валютою торговельного центру має бути та валюта, якою користуються і якій довіряють його купці. Купці, які в 1850-х роках опиралися рупії, 1867 року отримали доларову валюту, а з 1906 року — стабільний долар, забезпечений фунтом стерлінгів. У розділі IV цієї частини розглянуто зв’язок цієї валюти з сировинною економікою олова й каучуку.

Примітки

1. Companies Ordinance 1889 Стрейтс-Сетлментс, створений за зразком англійського Companies Act 1862, зазвичай наводять як акт, що запровадив у колонії заснування компаній шляхом реєстрації. ↩
2. Walter Woon, “Reforming Company Law in Singapore”, (2011) 23 SAcLJ 795: Companies Act “traces its ancestry through the Malaysian Companies Act 1965 to the Companies Act 1961 of the Australian state of Victoria, which in turn drew extensively upon the UK Companies Act 1948”; Act 42 of 1967, чинний з 29 грудня 1967 року. ↩
3. Wikipedia, “Straits dollar” (дата звернення: жовтень 2026 р.): Board of Commissioners of Currency створено 1897 року; з 1899 року вона випускала банкноти, що поклало край обігу банкнот приватних банків. ↩
4. Wikipedia, “Straits dollar” (дата звернення: жовтень 2026 р.): прив’язаний до фунта стерлінгів за курсом два шилінги чотири пенси 1906 року; пов’язаний з фунтом після 1931 року; замінений за номіналом малайським доларом 1939 року за рекомендаціями комісії Блекетта. ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на листопад 2026.