Китай: капітал, родинні статки та «Пояс і шлях»
Читати PDF-версію (4 сторінок)
Китай — найбільший торговельний партнер Сінгапуру і держава, відносини з якою мають найбільше вимірів. Більшість сінгапурців походять від переселенців із портів Фуцзяні та Гуандуну, чиї джонки, переказні контори й банки частини A і B цієї книги простежили крізь XIX і початок XX століття. Сучасні відносини мають інший характер. Це відносини між містом-державою і континентальною державою, між малою відкритою економікою і другою економікою світу, між фінансовим центром, збудованим на загальному праві, і державою, яка досі контролює рух капіталу через свої кордони. Понад десятиліття Сінгапур є найбільшим іноземним інвестором Китаю, а Китай — найбільшим торговельним партнером Сінгапуру. Китайські компанії, китайські родинні статки та китайські державні фінанси нині проходять через Сінгапур в обсягах, які були б немислимими 1990 року, коли встановили дипломатичні відносини.
Цей розділ розглядає ці відносини з погляду фінансового центру. Він починається з історичних зв’язків і дипломатичного шляху від візиту Ден Сяопіна 1978 року до нинішнього партнерства. Далі йдеться про китайські підприємства, які зробили Сінгапур базою для експансії за кордон, про китайські родини, що перенесли на острів свої статки, а часто й переїхали самі, та про ініціативу «Пояс і шлях» і фінансування інфраструктури. Заключний підрозділ присвячено питанням комплаєнсу, які бізнес, пов’язаний із Китаєм, ставить перед банками, трастовими компаніями та радниками, а наприкінці подано порівняння з Женевою та Гонконгом.
Женевський том присвячує свою частину I відносинам між Женевою та Африкою: сировинному трейдингу, статкам африканських еліт, поверненню незаконно набутих активів і новим фінансовим та дипломатичним мостам. Порівняння повчальне. Регіональні відносини Женеви — це відносини з континентом багатьох держав, чиї ресурси проходять через швейцарські трейдингові доми, а еліти давно тримають гроші у швейцарських банках. Найважливіші регіональні відносини Сінгапуру — це відносини з однією державою континентального розміру. Ця держава водночас є його найбільшим покупцем, джерелом його інвесторів і клієнтів, партнером в урядових проєктах і геополітичною силою, чиє суперництво зі США формує середовище, у якому працює фінансовий центр.
Головне
Сінгапур і Китайська Народна Республіка обмінялися торговельними представництвами 1981 року і встановили дипломатичні відносини 3 жовтня 1990 року — більш ніж через десятиліття після візиту Ден Сяопіна до Сінгапуру в листопаді 1978 року. З 2013 року Китай є найбільшим торговельним партнером Сінгапуру, а Сінгапур — найбільшим іноземним інвестором Китаю за обсягом інвестиційних потоків. Три міжурядові проєкти — у Сучжоу (1994), Тяньцзіні (2007) і Чунціні (2015) — перенесли до Китаю сінгапурський досвід планування й регулювання і стали каналами фінансової співпраці, зокрема клірингу юаня в Сінгапурі з 2013 року. З кінця 2010-х років китайські технологічні фірми, підприємці та родини використовують Сінгапур як базу для регіональної експансії, для структурування статків і як місце проживання. Цей рух прискорився 2025 року, коли китайські фірми випередили американські за обсягом зобов’язань щодо інвестицій в основні засоби. Ці самі потоки порушують питання комплаєнсу щодо джерела статків, китайських податкових і валютних правил, американського експортного контролю та санкцій, які справа про відмивання грошей 2023 року висвітлила особливо гостро.
Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на жовтень 2026.