Бугіські, арабські, індійські та європейські торговці

Читати PDF-версію (6 сторінок)

Бугіський сезон

Бугіські торговці із Сулавесі, які у XVIII столітті принесли процвітання Ріау, жили в іншому ритмі. Більшість із них прибувала зі східним вітром, angin timur, упродовж трьох місяців приблизно з кінця серпня, а відпливала в листопаді з північно-східним мусоном.¹ 1825 року до Сінгапуру прийшло близько 120 кораблів бугісів із Ваджо, тоді як роком раніше — 90. До 1830-х років Сінгапур щороку відвідувало близько 200 прау, кожне з екіпажем приблизно з тридцяти осіб.²

Бугіські вантажі показують, наскільки широким був асортимент товарів, що проходили через транзитний порт. Зі сходу архіпелагу бугіси привозили райських птахів, лікарську кору, перламутр, черепаховий панцир, трепангів, ластівчині гнізда, сандалове дерево, золотий пісок, бджолиний віск, бавовну і каву. Натомість вони брали британську та американську вогнепальну зброю і порох, малайське олово, залізні клинки, китайський шовк-сирець, глиняний посуд, опіум, бенгальські бавовняні тканини, європейські вовняні та лляні тканини.³ Цей обмін пов’язував ліси й рифи Східної Індонезії з фабриками Ланкаширу і Бенгалії та зі споживачами Китаю.

Бугіська торгівля в Сінгапурі протрималася значно довше, ніж торгівля джонками в її традиційній формі, хоча її значення зменшувалося. 1907 року бугіський флот і зовсім не прийшов до Сінгапуру. 1973 року для бартерної торгівлі в Сінгапурі пришвартувалося лише двадцять бугіських кораблів.⁴ Пам’ять про їхню колишню вагу зберігають назва міського району Бугіс і сусідній район Кампонг-Глам, відведений їм за міським планом 1822 року.

Арабські торговельні доми

Першими арабами, що оселилися в Сінгапурі, були два заможні купці з Палембангу, які прибули 1819 року. Перепис 1824 року нарахував п’ятнадцять арабів серед 10 683 мешканців, а до 1871 року їх стало 465.⁵ Більшість цих родин походила з Хадрамауту на півдні Аравії, звідки торговельна діаспора розселилася портами Індійського океану та архіпелагу. Найвідомішими стали родини Аль-Джунайд (Aljunied), Аль-Кафф (Alkaff) та Ас-Саккаф (Alsagoff).

Арабські купці розбагатіли на тканинах, прянощах, нерухомості та судноплавстві.⁶ До їхніх судноплавних справ належало й перевезення паломників з архіпелагу до Мекки — бізнес, у якому Сінгапур став важливим перевалочним пунктом. Завдяки вкладенням у землю кілька родин увійшли до числа найбільших власників нерухомості в місті. Про їхнє становище в купецькій громаді свідчить те, що 1837 року представника родини Аль-Джунайд призначили членом Торговельної палати, де переважали європейці.⁷

Арабські доми засновували також релігійні та благодійні інституції: мечеті, школи і пожертви (wakaf), доходи від яких їх утримували. Управління цими пожертвами, частина яких збереглася донині, становить ранню главу в історії філантропічних структур Сінгапуру. Воно показує, що практика присвячувати майно довгостроковим цілям, про яку йшлося в розділі III у зв’язку з китайськими трастами культу предків, була притаманна кільком громадам.

Індійські купці та торгівля чуліїв

Ще одну громаду становили купці з Індії. Перепис 1824 року зафіксував 756 вихідців з Індії, серед них торговців, човнярів, робітників і солдатів.⁸ Найважливішою комерційною групою були чулії — тамільські торговці-мусульмани з Коромандельського узбережжя, які здавна торгували через Бенгальську затоку з Ачехом, Кедахом, Пінангом і Малаккою. У Сінгапурі вони торгували тканинами, прянощами та харчами, тримали човни й ліхтери на річці і займалися обміном грошей. За міським планом Раффлза їм відвели квартал вище за течією від комерційного центру.⁹

Індійські торговці пов’язували Сінгапур із текстильним виробництвом Південної Індії та Бенгалії, бавовняні тканини яких були одним з основних товарів імпорту архіпелагу. Пізніше в тому ж столітті до них долучилися купці та фінансисти-індуїсти. Серед них найважливішими лихварями регіону стали четтіари з Тамілнаду. Вони фінансували китайських і малайських торговців, плантаторів і дрібних землевласників у Малаї та Бірмі.¹⁰ Їхня роль в історії кредиту в Сінгапурі — тема частини B.

Європейські та американські торговці

Європейських купців у Сінгапурі було небагато, але в їхніх руках зосереджувалися найбільші капітали і зв’язки з ринками Європи. Більшість із них були британцями, чимало — шотландцями. Їхні доми діяли як агенти виробників і купців у Британії та Індії і займалися перевезенням і страхуванням вантажів. З 1820-х років до Сінгапуру заходили й американські кораблі: вони привозили бавовняні товари і дзвінку монету, а вантажили олово, перець та інші товари.¹¹ Присутність американських торговців підтверджувала, що Сінгапур був портом, відкритим для всіх прапорів, адже в інших британських володіннях в Азії американці не мали привілейованого доступу.

Примітки

1. National Library Board Singapore, “Bugis trade” (nlb.gov.sg, дата звернення: вересень 2026 р.): “most arriving with the angin timur (east wind) during a three-month period starting from around late August”, з відплиттям у листопаді. ↩
2. National Library Board Singapore, “Bugis trade” (nlb.gov.sg, дата звернення: вересень 2026 р.): “Some 120 Wajo Bugis ships came to Singapore in 1825, while the previous year saw 90 ships”; до 1830-х років “around 200 prahus visiting Singapore every year, each with a 30-strong crew”. ↩
3. National Library Board Singapore, “Bugis trade” (nlb.gov.sg, дата звернення: вересень 2026 р.), про товари, які привозили та отримували бугіські торговці. ↩
4. National Library Board Singapore, “Bugis trade” (nlb.gov.sg, дата звернення: вересень 2026 р.): “In 1907, the Bugis fleet completely stayed away from Singapore”; до 1973 року “only 20 Bugis ships had moored in Singapore for barter trade”. ↩
5. Wikipedia, “Arab Singaporeans” (дата звернення: вересень 2026 р.): два заможні купці з Палембангу прибули 1819 року; “By 1824, there were 15 Arabs out of a population of 10,683”; до 1871 року — 465. ↩
6. Wikipedia, “Arab Singaporeans” (дата звернення: вересень 2026 р.): “Trade in textiles, spices, property, and shipping allowed leading families to accumulate considerable fortunes.” ↩
7. Wikipedia, “Arab Singaporeans” (дата звернення: вересень 2026 р.): “a member of the Aljuneid clan was appointed as a member of the mostly European-dominated Chamber of Commerce in 1837”. ↩
8. National Library Board Singapore, “First census of Singapore is taken” (HistorySG), січень 1824 р.: 756 вихідців з Індії. ↩
9. Wikipedia, “Jackson Plan” (дата звернення: вересень 2026 р.): Chuliah Kampong для індійців розмістили вище за течією. ↩
10. Про лихварів-четтіарів у Сінгапурі та Малаї, які набули ваги з другої половини XIX століття, див. Rajeswary Ampalavanar Brown, Capital and Entrepreneurship in South-East Asia, Basingstoke, Macmillan, 1994, а також David West Rudner, Caste and Capitalism in Colonial India: The Nattukottai Chettiars, Berkeley, University of California Press, 1994. ↩
11. Про американську торгівлю із Сінгапуром у 1820-х і 1830-х роках та консульство США, засноване 1836 року, див. історію відносин США і Сінгапуру, опубліковану посольством США в Сінгапурі, а також C.M. Turnbull, A History of Modern Singapore 1819–2005, розділ 2. ↩

Лише для загального ознайомлення. Ця стаття не є юридичною чи податковою консультацією, не замінює консультації щодо конкретної справи й не створює відносин між адвокатом і клієнтом. Вона відображає правове становище станом на листопад 2026.